Лицензия

Лицензия Creative Commons
Материалы блога доступны по лицензии Creative Commons «Attribution-NonCommercial-ShareAlike» («Атрибуция — Некоммерческое использование — На тех же условиях») 4.0 Всемирная.

Уважаемые читатели, если Вам понравилась публикация, распространите ее в социальных сетях (специальные кнопки внизу сообщений), это будет способствовать продвижению блога и подарит другим людям интересную информацию

С уважением Бугайчук К.Л.

Подумайте об этом

пятница, 18 ноября 2011 г.

Проблеми підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів системи МВС в галузі дистанційного навчання


Доповідь опубліковано у збірнику наукових праць Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Дистанційна освіта України: Інформаційне освітнє середовище у системі дистанційного навчання в закладах освіти: інноваційні та психолого-педагогічні аспекти» с. 316-322.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про вищу освіту» післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
 Післядипломна освіта включає:
·    перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;
·    спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;
·      розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;
·      стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.
 Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.
Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про освіту» до закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, відділення та інші);  професійно-технічні навчальні заклади; науково-методичні центри професійно-технічної освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.
Особливість навчального процесу у ВНЗ МВС України та становище їх науково-педагогічних працівників свідчить про їх подвійний статус: з одного боку у своїй діяльності вони керуються нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, а з другого наказами та розпорядженнями МВС щодо організації навчального процесу у відомчих навчальних закладах.
Для об’єктивного висвітлення пропонованого питання звернемося до досвіду навчальних закладів системи МОНМС України щодо підвищення кваліфікації педагогічного складу у галузі дистанційного навчання.
Профільне міністерство говорить, що діюча в Україні система післядипломної педагогічної освіти як комплекс закладів охоплює:  ДВНЗ «Університет менеджменту освіти», 26 обласних, Кримський республіканський інститут післядипломної педагогічної освіти, 19 факультетів підвищення кваліфікації в педагогічних університетах та інститутах, госпрозрахункові центри підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів.
Аналіз діяльності закладів післядипломної освіти дозволяє визначити наступні тенденції, що зберігаються в цьому полі діяльності:
·          переважна частка процесу підвищення кваліфікації педагогічних працівників спрямована на оволодіння ними інформаційно-комп’ютерними технологіями та впровадженням їх у навчальний процес, а це дещо відрізняється від поняття дистанційного навчання;
·  навіть процес підвищення кваліфікації у галузі використання інформаційно-комп’ютерних технологій в основному спрямований на вчителів загальноосвітніх шкіл, та деякою мірою набуває тенденції щодо викладачів педагогічних вищих навчальних закладів, але не торкаючись вищих навчальних закладів іншого спрямування (технічних, юридичних, економічних);
·  відсутнє положення (закон) «Про післядипломну освіту», прийняття якого вкрай необхідно, враховуючи велику значущість в епоху швидких соціально-економічних та технологічних змін у суспільстві;
· дистанційне навчання у закладах педагогічної післядипломної освіти, здебільшого, використовується у якості форми організації навчального процесу, а не предмета наукового пошуку;
·  існують розбіжності у використанні LMS, наприклад Moodle (Чернівецький  ІППО, Тернопільський ІППО тощо), E-front (Вінницький ІППО, Університет менеджменту освіти), Веб-клас ХПІ (Університет менеджменту освіти) систем для проведення веб-конференцій (skype – Вінницький ІППО,  Bridgit – ІППО КУ ім. Б. Гринченка);
·  вищі навчальні заклади організують підвищення кваліфікації своїх викладачів на внутрішньовузівських курсах. Серед непедагогічних навчальних закладів можна згадати КНТЕУ - курс  підвищення кваліфікації «Підготовка тьюторів для роботи у системі дистанційного навчання Київського національного торгівельно-економічного університету», НТУ ХПІ «Створення дистанційного курсу», «Використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі», Сумський державний університет «Розробка електронних засобів навчання», ТНТУ імені Пулюя «Створення електронного навчального курсу», Харківська академія міського господарства «створення дистанційного курсу у СДН Moodle» тощо.
· відсутній чіткий механізм підвищення кваліфікації педагогів в галузі дистанційного навчання. Так Положення «Про дистанційне навчання» 2004 року зазначає, що механізм створення та функціонування постійно діючої системи  перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з технологій  дистанційного навчання і методичне забезпечення для неї  розробляється під керівництвом Координаційної ради з дистанційного навчання. Усі фахівці, що забезпечують дистанційне навчання, повинні бути атестованими і мати відповідні документи, які підтверджують їхній кваліфікаційний рівень з дистанційного навчання.
Деякі навчальні заклади системи МОН підвищують кваліфікацію кураторів-тьюторів та викладачів-тьюторів. Але цих професій немає у загальному класифікаторі професій від 1 листопада 2010 року ДК 003:2010. До того ж відсутній єдиний перелік установ, які мають право підвищувати кваліфікацію у галузі дистанційного навчання.
Щодо цього переліку установ відбувалася жвава дискусія на нараді з питань дистанційного навчання в системі післядипломної освіти 21 жовтня 2010 року. У підсумку дійшли висновку, що науково-педагогічні працівники та адміністративно-керівний склад закладів післядипломної освіти, на початку своєї участі в організації навчального процесу за дистанційною формою, а також періодично (не рідше одного разу на 5 років) повинні підвищувати свою кваліфікацію щодо володіння технологіями дистанційного навчання (обсягом не менше 72 академічних годин) за типовими програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки.
Кваліфікація викладачів, які навчатимуть за цими програмами, має бути підтверджена документом про підвищення кваліфікації за напрямом дистанційної освіти або відповідним сертифікатом. Проте, автору статті ще не зустрічалися подібні типові програми, а перелік відповідних установ взагалі випав з цього положення.
Серед позитивних здобутків у галузі підвищення кваліфікації з використання інформаційно-комп’ютерних технологій в освіті та організації дистанційного навчання відмітимо програму «Intel® Навчання для майбутнього», щодо навчання вчителів використанню інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі, досвід Проблемної лабораторії дистанційного навчання НТУ ХПІ, підвищення кваліфікації у інституті післядипломної освіти НТУ КПІ, діяльність Університету менеджменту освіти та його структурного підрозділу – Інституту відкритої освіти тощо. До речі, це чи не єдиний випадок, коли завданнями навчального закладу визначенні:
·          освітня діяльність з підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників вищих та професійних навчальних закладів (вид. та курсив – авт.);
· вивчення потреб щодо підвищення кваліфікації керівних кадрів вищих та професійних навчальних закладів, а також науково-педагогічних і педагогічних працівників системи вищої та професійної освіти (вид. та курсив – авт.);
· забезпечення потреб керівних, науково-педагогічних та педагогічних працівників системи вищої і професійної освіти у підвищенні кваліфікації (вид. та курсив – авт.);
·  визначення змісту підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників системи вищої та професійної освіти з урахуванням потреб замовників (вид. та курсив – авт.).
Що ж до системи МВС, то відповідно до Положення про організацію післядипломної освіти працівників органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 2 липня 2008 року № 319, для науково-педагогічного складу передбачені, зокрема, наступні види післядипломної освіти:
1. Стажування - це вид навчання, який здійснюється з метою набуття працівниками органів внутрішніх справ практичних навичок і умінь, для виконання функціональних обов'язків на займаній або новій посаді в разі потреби.  Науково-педагогічний склад вищих навчальних закладів, наукові працівники науково-дослідних установ, училищ професійної підготовки та навчальних центрів підготовки МВС проходять стажування в практичних підрозділах органів внутрішніх справ терміном до місяця не рідше, ніж кожні 5 років.
2.   Підвищення кваліфікації - набуття особою знань та навичок щодо виконання додаткових завдань та обов'язків у межах спеціальності. Навчання науково-педагогічного складу і наукових співробітників вищих навчальних закладів МВС здійснюється на базі університетів, у структурі яких вони функціонують, а також у відповідних наукових і освітньо-наукових установах як в Україні, так і за її межами.
  Основними завданнями післядипломної освіти в системі МВС є:
·    оволодіння необхідними знаннями і спеціальними навичками для успішного виконання обов'язків з охорони громадського порядку і боротьбі зі злочинністю та інших оперативно-службових завдань;
·    удосконалення навичок керівного складу в управлінні, навчанні та вихованні підлеглих, упровадження в практичну діяльність досягнень науки, передових форм і методів роботи, основ наукової організації праці;
·  формування професійної самосвідомості працівників, почуття відповідальності за свої дії, постійне вдосконалення своєї професійної майстерності з урахуванням специфіки діяльності в конкретних підрозділах органів внутрішніх справ;
·  навчання працівників прийомам та засобам забезпечення особистої безпеки при виконанні службових обов'язків, під час надзвичайних подій і в екстремальних умовах;
·  удосконалення навичок поводження зі спеціальними засобами і спеціальною технікою, експлуатації транспортних засобів, засобів зв’язку, електронно-обчислювальною технікою;
· зміцнення зв'язків з населенням, забезпечення працівниками міліції прав людини в ході виконання ними службових обов'язків, підвищення рівня загальної культури;
·  формування високої психологічної стійкості особистості працівників, розвиток у них спостережливості, пильності, пам'яті, мислення й інших професійно-психологічних якостей і навичок.
Аналізуючи  систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників МВС слід відмітити особливості її організації:
· подвійне підпорядкування та нормативно-правове регулювання діяльності вищих навчальних закладів системи МВС створюють відповідні труднощі щодо регламентації порядку підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників;
·   «закритість» системи організації навчального процесу та слабка взаємодія навчальних закладів МВС з аналогічними установами МОН не дозволяє оперативно відслідковувати тенденції розвитку новітніх методів викладання;
· відсутність програм щодо підвищення кваліфікації викладачів у сфері дистанційного навчання та взагалі – використання інформаційних технологій у навчальному процесі не сприяє активному розвитку цього напряму діяльності;
·     основний акцент у підвищенні кваліфікації робиться, нажаль, на юридичному напрямку без врахування педагогічної складової діяльності викладача навчального закладу. Так, більшість викладачів ВНЗ МВС позиціонують себе як «юристів», а не викладачів, звідси і виникає вищезазначена проблема. Спільноті викладачів ВНЗ МВС України властивий не дуже високий рівень «комп’ютерної грамотності» та навичок роботи у віртуальних професійних об’єднаннях викладачів та фахівців.
Для подолання вищезазначених проблем можна запропонувати відповідні кроки:
· поступове створення та проведення внутрішньовузівських семінарів підвищення кваліфікації викладачів щодо застосування педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі;
·   налагодження зв’язків із регіональними закладами післядипломної освіти МОН щодо обміну досвідом та проходження викладачами ВНЗ МВС відповідних курсів підвищення кваліфікації;
·  розробка відомчих стандартів підвищення кваліфікації науково-педагогічного складу ВНЗ МВС у гармонічному поєднанні із стажуванням у практичних органах та підрозділах внутрішніх справ;
·  стимулювання науково-педагогічних працівників, які використовують у власній діяльності сучасні інформаційно-комунікаційні технології та технології дистанційного навчання.
Список використаної літератури

1.            Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1060-12&p=1310410069233900
2.            Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2984-14&p=1311267991347303
3.            Рішення наради-семінару з питань нормативного забезпечення дистанційної форми навчання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ipo.kpi.ua/ua/distance/decision.html
4.            Про затвердження Положення про дистанційне навчання: Наказ МОН України від 21.01.2004 № 40 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0464-04
5.            Про затвердження Положення про організацію післядипломної освіти працівників органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 2.07.2008 р.  № 319 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0319320-08


Примітка: На сьогодні доцільним вбачається:
·  прийняття нового нормативного акту в галузі післядипломної освіти працівників ОВС замість зупиненого Положення про організацію післядипломної освіти працівників органів внутрішніх справ України, від 2 липня  2008 року № 319 (положення скасовано наказом МВС України від 18 січня 2011 року № 12 «Про скасування наказу МВС України від 2 липня  2008 року № 319»);
·   наказом МВС України від 25 липня 2011 року № 472 «Про скасування наказів МВС України від 25.11.2003 № 1444, від 11.12.2033 № 1516, від 08.07.2005 № 539» було визнано таким, що втратило чинність Положення про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, а нового нормативного акту поки що не було прийнято (на момент публікації), тому вкрай потрібно прийняття МВС оновленого наказу за цим напрямом.  

Комментариев нет:

Отправить комментарий